Нещодавно розпочались офіційні консультації щодо вступу України до Європейського Союзу. Цілком ймовірно, що вже в найближчій перспективі вітчизняне законодавство зазнає суттєвих змін і, відповідно, виробникам доведеться адаптуватися до нових умов ведення бізнесу.
В цій публікації ми проаналізуємо, наскільки наше законодавство відповідає законодавству Європейського союзу в сфері розсадництва та охорони прав на сорти рослин і яких змін варто очікувати.
Розпочнемо з законодавства в сфері охорони прав на сорти рослин:
Україна 18 років тому приєдналась до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин та, відповідно, є членом Міжнародного союзу охорони нових сортів рослин (UPOV). При цьому, рекомендовані підходи щодо охорони нових сортів рослин згідно UPOV, було накладено на існуючу на той час систему реєстрації сортів.
Те ж саме відбувалося і в інших країнах-членах UPOV, але, на відміну від них, в Україні, для сортів, які на той час було внесено до Реєстру, запровадили так зване «право на поширення».
Тому, на сьогодні в Україні ми маємо «гібридну систему» та два типи прав на сорт:
- майнові права інтелектуальної власності на сорт, що засвідчуються Патентом;
- майнове право на поширення сорту, засвідчене Свідоцтвом про державну реєстрацію
Для нових сортів заявник може отримати і Патент і Свідоцтво, а для сортів новизна яких втрачена – лише Свідоцтво.
Відповідно до п.1 ст.38 ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин» володільцю Патенту, власнику майнового права на поширення, і підтримувачу (для вільних сортів) надається право на поширення, яке, відповідно до п.2 цієї ж статті, передбачає: відтворення, пропонування до продажу, продаж, імпорт/експорт та зберігання для будь-яких з перелічених цілей.
П.2 ст.39 ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин» передбачає виключне право володільця Патенту на дозвіл/заборону використання сорту, а саме: виробництво, розмноження, доведення до кондиції, пропонування до продажу, продаж, імпорт/експорт та зберігання для будь-яких з перелічених цілей. В обох випадках, і володілець Патенту і власник майнового права на поширення, може свої права передавати іншим особам. Тобто, права володільця Патенту і власника Свідоцтва практично дублюються.
Однак, важливо зазначити, що для вирощування садивного матеріалу того чи іншого сорту в Україні, не достатньо лише одного Патенту. Також потрібно мати Свідоцтво, адже ст.15 ЗУ «Про насіння і садивний матеріал», обумовлює, що насіння і садивний матеріал вводяться в обіг шляхом реалізації виключно після їх сертифікації, а сертифікати на садивний матеріал можуть бути видані, якщо сорт знаходиться в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні (надалі – Реєстр сортів).
Іншими словами, якщо сорт захищено лише Патентом – садивний матеріал такого сорту можна імпортувати і продавати на території України, проте, вирощувати та сертифікувати садивний матеріал такого сорту в Україні не вийде, для цього потрібно внести його ще й до Реєстру сортів та отримати Свідоцтво про державну реєстрацію.
Тривалий час в Україні не було врегульовано питання вільних (публічних) сортів, тобто тих, на які право інтелектуальної власності завершилось, припинилось, чи ніколи не надавалось.
Тому, для прикладу, вирощування та продаж садивного матеріалу таких загальновідомих сортів яблуні як Антонівка, Папіровка, Кальвіль сніговий та, навіть, легендарного кримського Кандиль Синап є фактично незаконним. Адже вони не включені до Реєстру сортів …
Звичайно ж, це не означає, що садівники, чітко дотримуючись вимог закону і садивний матеріал цих сортів не вирощують. Безліч інтернет-магазинів продають саджанці сортів, які не включено до Реєстру, невеликі розсадники торгують саджанцями виключно за готівку, більші практикують зміну назви сортів в бухгалтерських документах на «ті, що в Реєстрі», тощо. Тому, на сьогодні, можна цілком аргументовано стверджувати, що переважна частина галузі розсадництва знаходиться в тіні…
З вступом в силу змін до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» нарешті було передбачено визначення «загальнопоширеного» сорту та сорту «суспільного надбання».
Проте, все таки, в нас є певні відмінності від законодавства, що діє в ЄС, адже на території країн Європейського Союзу будь-хто має право використовувати та поширювати сорт суспільного надбання як тільки такий сорт було внесено до Реєстру сортів однієї з країн-членів ЄС.
Натомість в Україні, щоб мати можливість легально вирощувати, сертифікувати та продавати садивний матеріал сортів суспільного, вітчизняний розсадник має отримати «право на поширення» подавши заявку на реєстрацію «підтримувачем» такого сорту.
Для загальнопоширених сортів та сортів суспільного надбання «підтримувачів» може бути скільки завгодно, проте, замість того, щоб внести до Реєстру сортів один об’єкт права (сорт суспільного надбання) та реєструвати для нього «підтримувачів» (суб’єктів розсадництва, що подають відповідну заявку) Мінагрополітики наразі кожному заявнику реєструє окремий сорт з окремим номером заявки. Тому, на сьогодні, ми вже маємо в Реєстрі сортів три Дюка (лохина щиткова), три Полки, по чотири Хонейо та Зенга Зенгана (суниця садова).
Відповідно до п.3 ст. 12 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» для сортів, які зареєстровані в США та/або країнах ЄС, заявник має право вимагати реєстрації сорту в Україні без проведення кваліфікаційної експертизи. Таким чином значно прискорюється процес, сорт можна зареєстрували лише за 1-2 місяці.
Проте, на думку окремих чиновників, зазначена пряма норма Закону не стосується сортів суспільного надбання….
Тобто, щоб зареєструватись «підтримувачем» такого сорту, навіть, якщо він вже внесений до Реєстру сортів чотири рази поспіль, фахівці Компетентного органу вважають, що заявнику все одно необхідно пройти Кваліфікаційну експертизу (що включає, зокрема, експертизи сорту на відмінність, однорідність та стабільність (ВОС) та експертизу на придатність сорту до поширення (ПСП).
В дійсності цю складну та тривалу експертизу для плодово-ягідних культур проводять «за даними заявника». Тобто заявник оплачує вартість «експертизи» та подає звіт, який містить оцінку ряду ознак за відповідною методикою, а сама «експертиза» полягає лише в тому, щоб звірити ці ознаки з тими, що подані першим заявником.
З однієї сторони, практика реєстрації сорту «за даними заявника» має свої переваги, адже не потрібно витрачати 2-3 роки на проведення реальної експертизи. З іншої сторони – не передбачений будь-який контроль достовірності поданої інформації (зокрема це стосується звіту на відмінність, однорідність та стабільність – ВОС). Тобто, перший заявник сорту суспільного надбання, може подати визначення ознак сорту «зі стелі», наступний заявник змушений подавати такий же самий звіт ВОС, адже в іншому випадку, він отримає відмову в реєстрації підтримувачем.
Така ситуація склалася з сортом лохини щиткової Дюк, де майже третина ознак звіту ВОС не відповідає дійсності…
Лобіювання інтересів експертного закладу має місце не лише щодо штучного ускладнення реєстрації «підтримувачів» сортів суспільного надбання. Вже два роки поспіль суттєво збільшуються збори за підтримку прав на сорти.
Враховуючи те, що вітчизняний заявник має сплачувати подвійний збір (за подовження прав на сорт і, окремо, за право на його поширення), наразі щорічні збори протягом перших 5 років складають по 4600 грн, наступних п’ять – по 10400 грн, ще наступні п’ять – по 14000 грн, а, згодом, по 17400 грн за кожен сорт.
Іншими словами, якщо говорити за сорти ягідних та плодових культур, які досить часто використовуються тривалий час, то щорічні збори за їх підтримку на території України, можуть перевищувати збір за підтримку права на сорт на території всіх 27 країн Євросоюзу разом взятих…
Аналог вітчизняного права інтелектуальної власності на сорт в Європейському Союзі називається «Правом селекціонера» (або скорочено PBR = “Plant Breeders’ Right”).
Заявник може обрати правовий захист національної системи охорони прав на сорти рослин в одній з країн-членів ЄС, або ж зареєструвати сорт в Бюро Спільноти з прав на сорти рослин (CPVO) щоб отримати захист на території всіх країн-членів ЄС.
В обох випадках, для нового сорту, необхідно буде провести дослідження на відмінність, однорідність та стабільність (ВОС або англ. DUS), яке є найбільш тривалим (для плодово-ягідних сортів 2-3 повних сезони вегетації) і досить дорогим (для прикладу, станом на сьогодні, проведення такого дослідження в дослідній установі, акредитованій CPVO, коштує 4130 Євро за сезон).
Подальша підтримка нового сорту в Реєстрі CPVO коштує заявнику 380 Євро щорічно (за підтримання права інтелектуальної власності на території всіх 27 країн-членів ЄС).
Коли мова йде за сорти суспільного надбання – варто зазначити, що це не обов’язково старі сорти, іноді селекційні установи оголошують новостворений сорт публічним (public domain), таким чином роблячи його вільним до використання всіма бажаючими.
Для того, щоб всі розсадники отримали можливість легально вирощувати і продавати садивний матеріал вільного сорту – його має бути внесено до національного Реєстру однієї з країн-членів ЄС. Це не обов’язково має бути країна заявника. Так, для прикладу, Італійський розсадник може внести сорт до національного Реєстру Нідерландів, адже в Італії система реєстрації сортів досить забюрократизована, а вартість підтримки сорту в Реєстрі неадекватно висока. В той же час, в Нідерландах не потрібно платити щорічних зборів за те, що сорт знаходиться в Реєстрі (лише через 10 років сплачується 210 Євро за продовження реєстрації сорту на наступних десять років).
В США система охорони прав на сорти рослин теж має свою специфіку.
Тривалий час сорт рослин розглядався як винахід, тому права на нього реєструвались у вигляді Патенту, як і на всі інші винаходи.
Патент на сорт (Plant Patent = PP) можна отримати на сорти культур, що розмножуються вегетативно, термін його дії складає 20 років. Права, які надає патент на сорт включають право на розмноження, поширення (пропозицію до продажу і продаж), імпорт/експорт, а також будь-яке використання сорту, в тому числі і для подальшої селекції.
Вартість подання заявки в США залежить від розміру бізнесу заявника. Так, для прикладу, збір за подання заявки на Патент на сорт рослин для великої корпорації складає 220 доларів, для малого бізнесу (Small entity fee) 88 доларів, для мікро бізнесу (Micro entity fee) – лише 44 долари.
Фахівець патентного офісу має провести пошук подібних заявок на сорт (Plant search), який коштуватиме заявнику відповідно 440, 176 або 88 доларів; та експертизу сорту (Plant examination), що коштуватиме відповідно 660, 264 або 132 долари.
За перші 4 роки підтримання чинності Патенту збори не сплачуються, проте, через три з половиною роки після отримання Патенту потрібно сплатити збір за наступних 4 роки (відповідно 2000, 800 або 400 доларів), через сім з половиною років збір за 8-12 рік (відповідно 3760, 1504 або 752 долари), а через одинадцять з половиною років необхідно сплатити збір за останні 8 років захисту (відповідно 7700, 3080 або 1540 доларів).
Окрім Патенту на сорт (USPP), в США можна отримати Захист права на сорт (Plant Variety Protection, або PVP) що надається за правилами Міжнародного союзу охорони нових сортів рослин.
Подання та розгляд заявки коштує 5150 доларів, ця сума також включає проведення всіх експертиз (включно з ВОС) і видачі Сертифікату.
Експертиза на Відмінність, однорідність і стабільність (ВОС) проводиться за рекомендаціями UPOV та займає один або два роки, проте заявник може подати клопотання щоб зарахувати результати експертизи, яка вже проведена в іншій країні – члені UPOV.
Захист права на сорт (PVP) для більшості культур теж діє 20 років, а для чагарників та дерев (малина, лохина щиткова, яблуня, тощо) – 25 років. Варто зазначити, що щорічні збори за підтримання права на сорт у США взагалі відсутні.
Що ж стосується вільних сортів – в США немає жодних обмежень на їх використання (Реєстру сортів, як такий, теж відсутній).
Тепер перейдемо до законодавства в сфері насінництва та розсадництва.
Тут ми майже наздогнали ЄС, проте існують критичні відмінності, через які, можу аргументовано стверджувати, що переважна частина вітчизняної галузі розсадництва наразі перебуває в тіні.
По-перше це пов’язано з першим питанням (охорони прав на сорти рослин), а саме складності реєстрації «підтримувачем», щоб отримати дозвіл на використання загальнопоширених сортів та сортів суспільного надбання.
Друга причина – відсутність у вітчизняному законодавстві терміну «стандартний садивний матеріал».
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про насіння і садивний матеріал», садивний матеріал вводиться в обіг після його сертифікації. А сертифікація, відповідно, передбачає лише категорії «вихідний», «базовий» та «сертифікований».
Директива Ради 2008/90/ЄС від 29 вересня 2008 р. «Про обіг маточного садивного матеріалу та садивного матеріалу призначеного для виробництва плодово-ягідної продукції» та імплементаційна Директива комісії 2014/98/ЄС від 15 жовтня 2014 р. «Впровадження Директиви Ради 2008/90/ЄС щодо особливих вимог для родів та видів плодово-ягідних культур, що зазначені у Додатку 1 до вказаної Директиви, особливих вимог, яких мають дотримуватись постачальники та деталізованих правил офіційного нагляду» передбачає існування категорії стандартного садивного матеріалу, який має назву САС = Conformitas Agraria Communitatis (лат. «відповідність вимогам сільськогосподарської спільноти»).
Стандартний садивний матеріал – садивний матеріал, що відповідає заявленому сорту, пройшов перевірку та був визнаним вільним від регульованих та карантинних шкідливих організмів відповідними органами державного фітосанітарного контролю.
Тобто, щоб вирощувати та продавати стандартний садивний матеріал, суб’єкту розсадництва потрібно лише провести його апробацію та запросити в розсадник інспектора фітосанітарної служби для відбору зразків і перевірки їх на відсутність карантинних хвороб чи шкідників.
Для порівняння: щоб вирощувати та продавати сертифікований садивний матеріал, окрім вищенаведеного, потрібно ще й «провести» садивний матеріал по ланцюжку Вихідний –> Базовий –> Сертифікований. Тобто, процес виглядатиме так:
- Відбір рослини-кандидата, яка відповідає всім ознакам декларованого сорту;
- Проведення перевірки рослини-кандидата на обумовлений Директивою перелік шкодочинних організмів (в т.ч. вірусів, які не входять до переліку карантинних);
- Присвоєння садивному матеріалу категорії «Вихідний»;
- Вирощування з Вихідного матеріалу саджанців Базового матеріалу;
- Вирощування з Базового матеріалу саджанців Сертифікованого матеріалу.
- Сертифікація вирощеного матеріалу – перевірка його сортових та товарних показників.
Як бачимо, для того, щоб діяльність розсадника відповідала вимогам чинного законодавства, необхідно витратити щонайменше три сезони.
Можна, звичайно, цей процес пришвидшити – придбати Базовий садивний матеріал за кордоном. Це типовий шлях, якщо мова йде за нові ліцензовані сорти (правовласник зацікавлений якнайшвидше вивести сорт на ринок, тому, як правило, він допомагає отримати доступ до Базового матеріалу).
А от щодо сортів суспільного надбання – ситуація складніша… Окремі Європейські розсадники мають до нього доступ, проте постачати такий матеріал вітчизняним розсадникам їм просто недоцільно (якщо не йдеться про якусь спільну діяльність).
Є ще й третя причина, чому в Україні галузь розсадництва знаходиться в такому сумному стані. Це вимога проведення оцінки фізичних параметрів садивного матеріалу незалежним інспектором органу сертифікації для видачі Сертифікату, що підтверджує товарні якості.
В країнах ЄС та США відсутній сертифікат, що підтверджує товарні якості садивного матеріалу. Розсадник (постачальник) визначає фізичні параметри саджанців при сортуванні (для прикладу, це розмір кореневої системи чи ємкість контейнера для саджанців, що вирощуються в субстраті; кількість пагонів, їх висота; діаметр ріжка суниці, тощо) та може вказати їх в Договорі на постачання чи Специфікації до такого Договору угоди. Тобто, узгодження товарних якостей та їх відповідність договірним умовам – це виключна прерогатива сторін договору постачання і державні органи не мають до цього жодного відношення. І всі розбіжності, які можуть виникнути при відвантаженні саджанців замовнику, вирішуються сторонами договору шляхом переговорів чи в судовому порядку.
За запитом клієнта з України, перелік фізичних параметрів та їх показників зазначається на бланку самого постачальника, цей документ називається «Сертифікатом якості» або «Сертифікатом відповідності» і його цілком достатньо для розмитнення і подальшої реалізації імпортованих саджанців на території України.
Для вітчизняного розсадника все набагато складніше: необхідно звернутися до сертифікаційного органу та подати відповідну заявку та пакет супровідних документів. Якщо пакет документів відповідають вимогам чинного законодавства, агроном-інспектор сертифікаційного органу має виїхати в розсадник, оглянути партію садивного матеріалу, відібрати зразки, підготувати Акт відбору проб та перевірити відповідність всіх заявлених фізичних параметрів саджанців склавши Протокол результатів дослідження відібраних проб. Лише через декілька днів розсадник отримає Сертифікат, що засвідчує товарні якості садивного матеріалу.
Ну і «квіточка на торт», яку Мінагрополітики додало минулого року: згідно п.27 Порядку проведення сертифікації садивного матеріалу, видачі та скасування сертифікатів на садивний матеріал, «суб’єкт розсадництва формує партію садивного матеріалу за однорідністю свого сортового складу та категорії відповідно до етапу розмноження для реалізації одному покупцю»
Це означає, що, для кожного окремого замовника, та на кожну окрему партію саджанців розсадник має пройти весь алгоритм дій, що описаний вище та оплатити відповідні послуги органу сертифікації.
Як бачимо, вітчизняні розсадники знаходяться в значно гірших умовах, вони не мають права самостійно виміряти, наприклад, висоту саджанця чи порахувати кількість пагонів.
Фактично вони змушені порушувати законодавство, адже витрачати стільки часу на кожне окреме відвантаження на практиці не реально. А для окремих типів садивного матеріалу, наприклад розсади суниці типу фріго – перевірити товарні якості кожної окремої партії саджанців після закладання їх на зберігання в холодильник взагалі не можливо, адже для цього їх потрібно розморозити, а повторне заморожування фріго розсади суниці не допускається.
—
Тому, з метою гармонізації вітчизняного законодавства у сфері розсадництва, необхідно:
- Спростити внесення до Реєстру сортів суспільного надбання та загальнопоширених сортів. Зобов’язати Експертний заклад отримувати достовірну інформацію щодо відмінності, однорідності та стабільності (ВОС) для таких сортів, шляхом інформаційного обміну між державами-членами UPOV;
- Спростити реєстрацію підтримувачів сортів суспільного надбання шляхом додавання суб’єкта розсадництва, який подав заявку, до вже внесеного до Реєстру такого сорту.
В подальшому, при внесенні змін до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», передбачити безумовне право будь-якого суб’єкту розсадництва використовувати та поширювати будь-який сорт, що має статус сорту суспільного надбання, або загальнопоширеного сорту без будь-яких обмежень і без необхідності реєструватись його підтримувачем;
- Переглянути розмір зборів за підтримання чинності прав на сорти рослин та права на їх поширення (перебування сорту в Реєстрі сортів). Встановити єдиний розмір збору, без залежності від терміну перебування сорту у Реєстрі сортів.
- Внести зміни до Закону України «Про насіння і садивний матеріал», передбачити категорію Стандартного садивного матеріалу. Таким чином у розсадників з’явиться «перехідний період», вони отримають змогу легально продавати садивний матеріал протягом часу, необхідного для введення сорту у сертифікаційну схему.
- Дозволити визначення товарних якостей вирощеного садивного матеріалу відповідальним працівником суб’єкта розсадництва;
Такий підхід відповідатиме сучасним міжнародним практикам та дозволить сформувати легальну, ефективну та конкурентоздатну галузь розсадництва в Україні.
Автор статті
© Босий О.В.
Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на даному Cайті дозволяється у разі зазначення джерела (ТОВ Фрутек) та автора публікації, для Інтернет-видань — гіперпосилання на безпосередню адресу головної сторінки (www.ft.ua). Посилання (гіперпосилання) обов’язково повинно бути у першому абзаці та у ідентичному з основним текстом розмірі. Посилання (гіперпосилання) є обов’язковим, незалежно від повного чи часткового використання матеріалів Сайту.
Статтю можна завантажити у форматі pdf
